Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 910/19472/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, смт Гостоміль Київської області (далі - ФОП ОСОБА_2),

на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2013 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014

зі справи № 910/19472/13

за позовом ФОП ОСОБА_2

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Київ (далі - ФОП ОСОБА_3),

про стягнення 63 350 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2013 (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 (колегія суддів у складі: Чорногуз М.Г. - головуючий, Агрикова О.В., Суховий В.Г.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ФОП ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та стягнути з ФОП ОСОБА_3 кошти в сумі 63 350 грн., а також зобов'язати ФОП ОСОБА_3 передати ФОП ОСОБА_2 "супроводжуючу документацію, сертифікат виробника, акт прийому-передачі" і покласти на ФОП ОСОБА_3 судові витрати. Скаргу з посиланням на статті 193, 216, 220, 222, 223, 230 - 234 Господарського кодексу України, статтю 662 Цивільного кодексу України, статті 2, 62, 107, 109, 111, 1111, 1114, 11110 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано невідповідністю дійсності висновків попередніх судових інстанцій.

У відзиві на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_3 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

15.12.2010 між ФОП ОСОБА_2 (покупцем) і ФОП ОСОБА_3 (продавцем) укладено договір поставки (далі - Договір), за умовами якого:

- продавець передає, а покупець купує косметологічний апарат Poli Lazer (Полі Лазер) виробництва Німеччина у кількості 1 шт. вартістю 70 000 грн. (пункт 1.1);

- поставка здійснюється не пізніше 40 робочих днів з моменту підписання Договору сторонами (пункт 2.1);

- обладнання за Договором передається "з відповідною супроводжуючою документацією" (пункт 2.3);

- зобов'язання продавця з поставки вважаються виконаними з моменту передачі покупцю обладнання, що оформлюється відповідним актом приймання-передачі (пункт 2.3) і вважається прийнятим покупцем з моменту його передачі, обумовленого пунктом 2.3 цього договору (пункт 2.4);

- покупець перераховує продавцеві вартість обладнання таким чином: 100 % протягом 3 банківських днів з моменту підписання даного договору (пункт 4.1);

- "у випадку, якщо будуть запізнення в поставці відносно строків, вказаних в цьому Договорі, продавець повинен сплатити покупцеві за вимогою останнього штраф в розмірі 0,5 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочки поставки" (пункт 5.2);

- Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до повного виконання всіх зобов'язань за даними договором (пункт 7.1).

Кошти в сумі 70 000 грн. отримано ФОП ОСОБА_3 Товар за Договором отримано ФОП ОСОБА_2, однак двостороннього акта приймання-передачі сторонами не складено.

ФОП ОСОБА_2 не зазначено, коли й за яких обставин нею отримано товар, а ФОП ОСОБА_3 стверджує, що його передано ФОП ОСОБА_2 на підставі акта приймання-передачі за кількістю та якістю від 16.02.2011, який, однак, ФОП ОСОБА_2 не підписаний й містить лише відмітку: "Покупець відмовилась від підписання акту прийому-передачі товару, мотивуючи відмову відсутністю повного пакету супроводжувальних документів".

Доказів передачі обладнання за Договором разом з будь-якою документацією до цього обладнання суду не подано.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом ФОП ОСОБА_3 було подано до матеріалів справи такі документи: копію листа МОЗ України від 24.09.2013 № ВМ-788/Д (про те, що косметологічний апарат "Polіlazer" не відноситься до медичних виробів); копію висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.10.2013 про те, що названий апарат відповідає встановленим медичним критеріям безпеки; копію сертифіката відповідності від 25.11.2013 щодо косметологічного апарату "Polіlazer"; роздруківки знімків екрану персонального комп'ютера (screenshot) із зображенням сторінок електронної пошти; опис вкладення у цінний лист та поштову квитанцію від 28.11.2013 про направлення вказаних документів на адресу ФОП ОСОБА_2

Проте остання зазначає про те, що не вважає такі дії ФОП ОСОБА_3 виконанням зобов'язань з передачі супроводжувальної документації на товар, оскільки названі документи складено у 2013 році, тобто вже після поставки товару.

Укладеним сторонами Договором не було визначено, які саме документи разом з обладнанням мали бути передані продавцем покупцеві. ФОП ОСОБА_2 не зазначено й нормативно-правових актів, які зобов'язували продавця разом з обладнанням передати покупцеві сертифікат виробника або будь-яку іншу документацію.

Пунктом 3.1 Договору передбачено лише, що якість обладнання, що поставляється, повинна відповідати сертифікату виробника.

ФОП ОСОБА_2 не подано доказів того, що вона: скористалася передбаченим статтею 666 Цивільного кодексу України правом відмови від договору в зв'язку з порушенням вимог щодо надання товаросупроводжувальних документів; встановлювала ФОП ОСОБА_3 строк для виконання обов'язку з передачі таких документів; повернула товар у зв'язку з відсутністю супроводжувальної документації на нього.

У матеріалах справи є претензія ФОП ОСОБА_2, адресована ФОП ОСОБА_3, в якій вимагалося поставити обладнання та супровідну документацію до нього, а також зазначалося про застосування штрафних санкцій в сумі 100 450 грн., проте доказів отримання цієї претензії ФОП ОСОБА_3 позивач (ФОП ОСОБА_2) суду також не подав, і матеріали справи таких доказів не містять.

Позов подано про стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем строків передачі супроводжувальної документації, акта приймання-передачі, сертифіката виробника, виходячи з розрахунку 0,5% від вартості товару за кожний день прострочення зобов'язання з передачі відповідної документації (з посиланням на пункт 5.2 Договору).

Спір між сторонами щодо поставки передбаченого Договором обладнання (косметологічного апарату) чи оплати за нього - відсутній.

Згідно з частиною другою статті 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, зокрема з'ясованих ними умов укладеного сторонами Договору, останнім не передбачалося, які саме супровідні документи мали б бути передані продавцем покупцеві за Договором разом із товаром; так само покупцем (позивачем у справі) не наведено посилань на акти цивільного законодавства, які визначали б такі документи.

Водночас Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що пунктом 5.2 Договору (зміст якого з'ясовано попередніми судовими інстанціями) передбачено відповідальність продавця за прострочку поставки саме товару, а не за непередання супровідних документів. Позивач помилково ототожнює поняття "товар" і "документи, які стосуються товару", між тим як закон, а саме наведена частина друга статті 662 Цивільного кодексу України, ці поняття розмежовує: документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо) підлягають передачі разом із товаром, а не у складі (у числі) останнього.

Відтак попередні судові інстанції дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу в сумі 63 350 грн.

Що ж до вимог позивача стосовно зобов'язання відповідача передати позивачу акт приймання-передачі, сертифікат виробника, "супроводжуючу документацію", то попередніми судовими інстанціями у зв'язку з цим з'ясовано таке.

У засіданні місцевого господарського суду 12.11.2013 представником ФОП ОСОБА_2 було подано "доповнення до позовної заяви" з проханням стягнути з ФОП ОСОБА_3 суму 63 350 грн. та зобов'язати її передати ФОП ОСОБА_2 "Акт прийому-передачі, сертифікат виробника, супроводжуючу документацію". За своїм змістом відповідна заява свідчить про заявлення додаткової позовної вимоги - про зобов'язання вчинити дії; однак до неї не було додано доказів сплати судового збору (за позовну вимогу немайнового характеру), а тому її було повернуто позивачу без розгляду згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013, з роз'ясненням того, що позивач не позбавлений права звернутися до суду в загальному порядку з відповідним позовом.

Натомість позивач повідомив господарський суд (письмові пояснення від 10.12.2013), що, на його (позивача) думку, в тексті позовної заяви наведено в тому числі й вимогу про виконання порушеного відповідачем зобов'язання в натурі, однак у "прохальній частині" заяви було допущено "технічну описку", а відтак згадане доповнення позовної заяви "не встановлює окремої позовної вимоги". Поданням відповідних письмових пояснень від 10.12.2013 позивач намагається повторно заявити додаткову позовну вимогу в цій справі, причому ним знову не сплачено судового збору за розгляд позовної вимоги немайнового характеру, а, крім того, дані пояснення, якими, по суті, змінюється предмет позову, позивачем подано, як зазначалося, 10.12.2013, тобто після початку розгляду справи по суті, що не узгоджується з приписами частини четвертої статті 22 ГПК України.

З даними висновками попередніх судових інстанцій Вищий господарський суд України погоджується та зазначає, що у нього немає підстав вважати відсутність у позовній заяві з даної справи певної вимоги (про зобов'язання відповідача вчинити дії) "технічною опискою" при поданні такої заяви.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1119,11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 зі справи № 910/19472/13 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко